Автопортрет «Я – педагог і особистість»

Щастя… У кожного воно своє. Для мене щастя – займатися улюбленою справою, а улюблена справа – «віддавати серце дітям».

Червень 2003… Я отримую диплом учителя математики. Низько вклоняюсь своїй альма-матер – СДПУ ім. А.С. Макаренка за міцні та глибокі знання.

Разом зі своїм чоловіком, до речі, моїм однокурсником, їду працювати в невелику сільську школу, а в ній вже працюють учителями математики та фізики його батьки. Зростає рівень відповідальності перед їх досвідом. Уже згодом виявилося, що такий тандем однодумців – людей однієї професії, але різних поколінь, дає вагомі плоди, адже ми гармонійно доповнюємо одне одного.

І як же приємно було почути зі сцени районного Будинку культури, під час святкування Дня вчителя, фразу ведучого про те, що учительська династія Чередниченків має спільний педагогічний стаж 92 роки.

Що є мірилом моєї праці? Грамоти, подяки… Вони, звичайно, гідне мірило. Але найбільше щастя для мене – бачити радість у дитячих очах. Нею світяться і очі відмінника, який розв’язав найскладнішу олімпіадну задачу, і очі пересічного восьмикласника, який, нарешті, навчився розв’язувати квадратні рівняння. Для кожного з них – це сходинка до його вершини, його особиста перемога. Саме тому працюю над проблемою «Індивідуальний підхід у процесі вивчення математики як передумова формування ключових компетентностей школярів».

Переконана в необхідності використання інтегрованої моделі навчання, яка поєднує елементи технології диференційованого навчання, інформаційно-комунікаційної технології, технології інтерактивного навчання, методу проектів. Це створює нові можливості індивідуального підходу до кожної дитини, допомагає розкрити внутрішній потенціал кожної учнівської особистості.

Я – самодостатня людина, бо вірю в себе і своїх учнів – майбутніх творців вільної, незалежної держави  – моєї рідної України.  Тому питання формування громадянської позиції, патріотичне виховання органічно вплітаються в канву кожного мого уроку. У важкий для моєї Батьківщини час я стала координатором волонтерського руху в своїй школі. Зі своїми вихованцями, колегами, батьками учнів ми плели маскувальні сітки, організовували благодійні ярмарки, збирали продукти для воїнів АТО, виготовляли для них обереги та листівки.

Я –  учитель сільської школи і пишаюся цим. Міцні базові знання мені особисто теж дала невелика сільська школа в селі Плішивець, що на Полтавщині. Сьогодні росяними стежинами бігають мої учні, мої донька і син, як і я колись. Переконана, що безпосереднє спілкування з природою, спостереження за жуком-сонечком, гордість за урожай, вирощений на власній ділянці, сприяють формуванню іншого типу мислення сільської дитини. Згадайте своє родовідне дерево. Переконана, що і ваші прадавні корені там – у колисці України – мальовничому українському селі.
Я – щаслива, бо обрала професію від Бога, за покликом власного серця. Щаслива, бо допомагаю своїм вихованцям повірити в себе!